Спеціальність та кваліфікація юриста

Праця юристів у широкому соціальному аспекті є важливим інтеграційним фактором суспільства, через те, що вона здатна усувати в ньому конфлікти. Праця юристів містить соціальний та функціональний аспекти. Функціональний аспект діяльності юристів часто не залежить від конкретно-історичних форм її організації та соціокультурного контексту. Функціональний аспект містить те загальне, що властиве роботі юристів з огляду її змісту, незалежно від того, в якому суспільстві вона здійснюється.

Загалом проблеми професіоналізму та умов його забезпечення розглядаються в межах нової інтегративної науки — акмеології. У широкому розумінні ”професіоналізм” — це ознака досконалої відповідності людини вимогам діяльності, виробництва. Професіоналізм можна трактувати як певну системну організацію свідомості, психіки людини, яка передбачає такі компоненти: властивості людини як цілого (особистості, суб’єкта діяльності), праксис професіонала, гнозис професіонала, інформованість (знання, досвід), психодинаміку, осмислення питань своєї статево-вікової приналежності у зв’язку з вимогами професії.

Під професіоналізмом юриста розуміється як сукупність спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей і відношення до юридичної діяльності, які формуються в процесі професійної соціологізації, а також специфічний вид службової діяльності, спрямований на підтримання порядку в соціумі та захист прав людини.

Носієм професіоналізму юриста в суспільстві є юрист як виконавець певної соціальної ролі. Підвищення його професійної підготовки — є однією із важливих завдань української держави. Професіоналізм юридичної діяльності є складним соціальним явищем і, як атрибут суспільства, передбачає різні аспекти, і загалом залежить від реальних соціокультурних умов.

Професіональний портрет юриста — це своєрідна модель, основу якої становлять державні кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати ті, хто хоче утвердитись як юрист-професіонал. Ці вимоги одночасно є деонтологічними імперативами, відповідність яким є основою професійного успіху.

Професіоналізм юриста передбачає, що юрист, при розв’язанні завдань різного рівня складності, завжди повинен орієнтуватись на право, на віднаходження справедливого рішення. Але стати справжнім професіоналом юрист може стати лише за умови, якщо його особистість високо соціологізована і духовно зріла. Духовність — це вищий рівень культурного розвитку, який характеризує у нашому випадку власне людське в юристі, його здатність керуватись у своїй поведінці цінностями соціального життя. Духовність здатна підвищити ефективність професійної діяльності юриста, виводячи її за межі конкретної юридичної ситуації і досягнення суто юридичного результату: юрист піднімається до осмисленого прагнення досягнення більш повного, суспільно значимого результату і використання лише культурних і цивілізованих способів досягнення.

Юрист-професіонал — ” . це людина, яка глибоко себе поважає, яка високо цінує своє ремесло, і невіддільний від неї спосіб життя. Останній цілком, без залишку, покриває весь життєвий, тривалий шлях людини, не залишаючи місця й часу для різного роду улюблених занять, пристрастей, ”слабкостей”, які б надмірно відволікали від „вічного” ремесла. Звичайно, у житті будь-якої людини, у її суєтному круговороті справ є місце для відпочинку ”душі”, але це не виключає, а, навпаки, переконує нас у думці, що професіонал — це спосіб життя, який включає в себе побут, громадські справи, стиль та уклад життя, почуття власної гідності”.

Особливо важлива роль у формуванні юриста-професіонала надається системі професійної підготовки фахівця, що являє собою двоєдиний процес навчання та виховання. Якщо освіта, головним чином, спрямована на набуття знань і вироблення вмінь застосовувати їх на практиці, тобто забезпечує освіченість (навченість), то виховання передбачає формування особистісних рис та якостей, які характеризують вихованість особи.

Сформованість професійних якостей юриста А. Рикен вбачає у відповідності діяльності особливому рівню завдань, які приймаються на себе; у особливій кваліфікації осіб, які належать до цієї професії; у високій діловій комунікації, яка ґрунтується на науковій освіті; у наявності особливого професійного етносу, в основі якого лежить неекономічна орієнтація на цінності, які властиві усьому суспільству; у непартійній, діловій професійній праці та особливому почутті обов’язку. У 70-ті рр. минулого століття С.С. Алексєєв та В.Ф. Яковлєв розробляли модель юриста як бажаний стан юриста, і включили у запропоновану модель загальні вимоги і показники моделі юриста, а також специфічні вимоги, які належать до різновидів юридичної праці (юридичним спеціальностям): “ висока загальна культура, всебічна духовна та інтелектуальна розвинутість; високий і при цьому “спеціалізований” моральний рівень — підкорення діяльності юриста ряду етичних норм таких, як чесність, почуття поваги до інших, увага до людей тощо; належна загальна юридична культура, розвинуте юридичне мислення; глибокі знання радянського законодавства і практики його застосування; загальноюридичні практичні навички — “уміння” (навички дослідження фактів, віднаходження і трактування нормативних актів, складання юридичних документів, усних виступів по юридичним питанням та ін.); загальнокомунікативні та організаторські якості, навички роботи з людьми, знання психології людей; навички науково-дослідницької роботи; якості громадського діяча, зокрема навички публічних виступів”.

З психологічного огляду, головними умовами становлення професіонала А.К. Маркова вважає такі: “адекватна самооцінка і готовність до диференційованої оцінки свого рівня професіоналізму”, “уявлення людини про професію, критерії оцінки самої професії, професіоналізму в ній, а також критерії оцінки професіонала в себе”. До критеріїв професіоналізму автор “Психології професіоналізму” відносить — прагнення розвивати себе як професіонала; внутрішній локус професійного контролю, тобто пошук причин успіху/неуспіху в самому собі і всередині професії, усвідомлення в повному обсязі рис та ознак професіонала, розвиток професійної свідомості, цілісне бачення себе як професіонала; розвиток себе засобами професії, самокомпенсанція тих якостей, яких не вистачає.

Критеріальна структура професіоналізму юридичної діяльності може ґрунтуватися на доробках російського соціолога В.А. Лапшова. Дослідник вибудовує свою концепцію із якісного змісту категорії “професійна культура особистості”. До основних характеристик професійної культури він відносить: рівень професійного розвитку особистості, розвиток творчого потенціалу особистості. Професіоналізм юридичної діяльності є системним утворенням і визначається наявністю конкретних особистісних якостей юриста та наявністю в нього низки головних структурних елементів: знань, потрібних для юридичної діяльності; професійно значимих прийомів і навичок; відношення до юридичної діяльності, професійні цінності тощо.

Близьким, але не тотожним за змістом до явища професіоналізму юриста, є його кваліфікація. Можна стверджувати, що кваліфікація юриста — це є його професійна діяльність на репродуктивному рівні, тоді як професіоналізм юриста — це властивість його професійної культури. Юридична кваліфікація є спільним для всіх напрямів діяльності: ким би не працювала людина з вищою юридичною освітою (прокурором, слідчим, нотаріусом, суддею, юрисконсультом, адвокатом), головним у її діяльності залишається юридична кваліфікація — вчинення дій, пов’язаних із встановленням тотожності фактів реальної дійсності, з відповідною правовою моделлю. Зважаючи на усю складність сучасного суспільного та правового життя, постійне ускладнення законодавства, юридична кваліфікація підноситься до рівня мистецтва. Кваліфікація юриста може бути визначена як нормативний рівень функціонування, тобто рівень знань та навичок, необхідних кожному, хто займається юридичною діяльністю. Професіоналізм же — це рівень максимального використання службових засобів, а також власних здібностей. Професіоналізм набувається з досвідом, який сприяє створенню запасу різноманітних прийомів рішення завдань, які постають перед ним. Звичайно, що для цього необхідний час, тому професіоналізм поряд із знаннями, уміннями і навичками передбачає досвід роботи в певній галузі на певній посаді. Але наявність досвіду не є головною умовою формування професіоналізму, останній найповніше проявляється в творчому відношенні до виконання службових обов’язків.

Професіоналізм у юридичній сфері полягає у тому, що професія стає способом життя людини, її життєвою потребою. Юрист-професіонал — це людина, яка глибоко себе поважає, яка цінить своє ”ремесло” і невіддільний від нього спосіб життя (побут, громадські справи, стиль та уклад життя).

Юрист-професіонал — є ”розумним”. ”Розумність” професіоналізму є невід’ємним атрибутом усієї людської діяльності, заснованої на явному усвідомленні цілей діяльності, її інтересів та ідей. ”Раціональність” юридичної професійної діяльності полягає у пошукові ефективних засобів розв’язання завдань. Юрист, ставлячись до своєї справи з позицій вимог розуму і логіки, діє суворо розсудливо, перемагає інертність, хаотичність матеріалу. Поряд з тим він здатний передбачати результати своєї діяльності

Доречно вказати на феномен та поняття “рівня професіоналізму”. Не вдаючись в детальний аналіз самого цього поняття, зазначимо, що рівень професіоналізму юриста не можна ототожнювати з рівнем освіти, художньо-естетичним розвитком особистості, професійною зрілістю. Але освітній рівень і рівень кваліфікації являють собою одну зі сторін професіоналізму. Під рівнем професіоналізму юриста розуміється таке соціальне, духовне утворення працівника, яке властиве тільки йому і відрізняє його від інших за рівнем сформованості елементів і за індивідуально-особистісними характеристиками. Основними критеріями рівня професіоналізму юриста слід розуміти відповідність службової діяльності юриста загальноприйнятим та нормативно зумовленим еталонам. Звичайно, рівень професіоналізму є порівняною, а не абсолютною характеристикою.

Спробуємо на прикладі судді описати, що ж саме сподівається сучасне українське суспільство бачити в судді як професіоналі. Кожне суспільство і кожна правова система створюють свій власний образ і тип судді, хоча при високому рівні абстрактності він може бути однаковим. У кожній культурі існує власне розуміння ролі судді-професіонала, яке значною мірою впливає на формування загального образу судді. Зважаючи на те, що праця судді є надзвичайно складною, вона потребує високої кваліфікації, освіченості, незалежності прийняття рішень, “управлінських” функцій під час судових процесів, відповідальності за долю людей, інтенсивності праці. “Професіоналізм судді — це вміння не створювати своїми діями конфлікту, бути терпимим, самообмежувати себе навіть в простих життєвих ситуаціях”.

Сьогодні відсутня теоретична розробка професіограми судді, яка є необхідною характеристикою особистості як основної у виявленні професійної придатності. Професіограма — науково обґрунтовані норми і вимоги професії до видів професійної діяльності та якостям особистості спеціаліста, які дозволяють йому ефективно виконувати вимоги професії, одержувати необхідний для суспільства продукт, і поряд з тим створюють умови для розвитку особистості самого робітника. При розробці професіограми як психологічної моделі юриста можуть бути використані характеристики, які використовуються і для інших видів інтелектуальної праці: суспільне значення праці відповідної професії; галузь використання цього виду праці; склад відповідної професії; особливості професії (політична спрямованість, професійно-етичні вимоги; загальна і професійна підготовка); психологічні особливості діяльності (схильність до професії; загальні та спеціальні здібності; індивідуально-психологічні особливості — темперамент, характер, вольові та комунікативні якості); умови праці і підвищення кваліфікації.

Оскільки належне і суще не можуть співпадати, європейська культура виробила основні стримуючі начала для представників юридичних професій, які створюють не просто бажаний, а допустимий та обов’язковий зразок поведінки юристів. При цьому цей зразок закріплюється у нормативних актах і являє собою сукупність вимог, які пред’являються до юристів, а також їх обов’язки. Йдеться про так звані стандарти професійної діяльності юристів. Кодифіковані стандарти суддівської діяльності є жорсткою системою орієнтирів юриста в процесі узгодження своїх професійних прав та обов’язків із своїм статусом, основними завданнями і принципами діяльності. Розглянемо дію цих стандартів на прикладі діяльності судді.

Стандарти суддівської професії є зразком діяльності суддей, якому має відповідати їх поведінка. Існуючі сьогодні стандарти — це концентроване виявлення суспільних уявлень про місце і роль суддівства в суспільному житті. Очікування, адресовані суддівській діяльності, висвітлено в таких міжнародних актах: Європейська хартія про статус суддів (Страсбург, 1998), яка містить загальні положення про правовий статус суддів. Загальна декларація прав людини у ст. 10 вказує на те, що: ”Кожна людина для визначення її прав і обов’язків і встановлення обґрунтованості пред’явленого їй кримінального обвинувачення має право на основі повної рівності на те, щоб її справа була розглянута гласно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом”. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод гласить: “Кожний має право при визначенні його цивільних прав і обов’язків чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону”.

Стандарти суддівської діяльності та поведінки поділяються за такими критеріями: відповідно до джерел їх закріплення та залежно від сфери регулювання. Стосовно закріплення стандартів суддівської діяльності, то можна вирізнити: а) міжнародні документи (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод; Основні принципи незалежності судових органів; Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів між державами-членами щодо незалежності, дієвості та ролі суддів; Європейська хартія про статус суддів та ін.; б) в українському законодавстві — у Конституції України; у процесуальному законодавстві; у Кодексі професійної етики судді; у законах України ”Про судоустрій України”, ”Про статус суддів” та ін.

Стандарти суддівської діяльності та поведінки щодо сфер регулювання — це такі стандарти, які стосуються професійної діяльності, а також ті, які регулюють позаслужбову діяльність і поведінку (встановлюють належні для суддівської діяльності моральні та естетичні вимоги). Йдеться про загальні стандарти, які передбачають необхідні для заняття суддівською діяльністю моральні чесноти (чесність, неупередженість, порядність тощо). Стандарти, які регулюють службову діяльність, відбивають вимогу здійснювати судочинство в межах і порядку, які визначені процесуальними законодавством. Третю групу стандартів суддівської діяльності становлять вимоги стосовно позаслужбової поведінки. Зокрема, у п. 4.2. Європейської хартії про статус суддів зазначається, що судді можуть займатися різними видами діяльності, крім основної, але ці свободи повинні бути обмежені тією мірою, в якій ці зовнішні види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності суддів. Хоча, звичайно, розмежування суддівських стандартів за сферами регулювання має умовний характер, оскільки в деяких європейських країнах, зокрема у ФРН немає спеціального кодифікованого зводу деонтологічних правил. Вимоги належної поведінки суддів містяться в узагальненому вигляді в Законі про суддів і частково у нормах, які регулюють правове положення державних службовців; у Франції працюють норми, зафіксовані в чотирьох положеннях Статуту Магістратури.

Але і сьогодні залишаються актуальними слова О. Коні про те, що якими б хорошими не були правила діяльності і поведінки, вони можуть втратити своє значення в недосвічених, грубих чи несумлінних руках.

Професіоналізм як досконале оволодіння професією перекликається із майстерністю — креативним показником оволодіння професією. Майстерність кожного юриста унікальна і неповторна, як сама особистість юриста. Майстрам властивий свій власний стиль реалізації професійних здібностей і стиль розв’язання поставлених завдань (способи, прийоми дій в певній ситуації), який визначається його індивідуально-психологічними особливостями (характер, темперамент) і здібностями пізнавальної та емоційної сфер, а також досвідом та рівнем засвоєння правоохоронної діяльності. Майстер як професіонал — це людина, яка вирізняється або певними спеціальними якостями, або універсалізмом, широким орієнтуванням у професійній сфері, або тим і іншим. Він має власний індивідуально визначений стиль діяльності і підстави вважати себе в чомусь незамінним (у будь-якому разі — унікальним) працівником.

Правова деонтологія

трудової діяльності, що вимагає знань і навичок, необхідних для виконання певної роботи в сфері соціальних послуг.

Профессня юриста розкривається через поняття:

1. діяльність, взяту як певну реальність;

2. професіоналізм як якість діяльності;

3. юридичний характер як особлива сфера діяльності на відміну від економічної, управлінської та ін

Професія юриста — широка область трудової діяльності, що вимагає юридичних знань і навичок, необхідних для виконання певної роботи у правовій ^ сфері соціальних послуг. Вона визначається специфічними! умовами діяльності даної сфери і виражається в висо-j кою правовій культурі юридичного працівника цієї сфери. — Загальні риси професії юриста:

1. юрист служить громадянському суспільству і державі: його діяльність має, перш за все, громадський і державний характер;

3. юрист користується офіційним статусом посадової» обличчя: при занятті посади він нерідко присягає на вірність своєму професійному обов’язку;

4. юрист своєю працею не приймає прямої участі у створенні матеріальних і духовних благ він володіє певними владними повноваженнями, які містять в собі управлінські початку (але не обов’язково є виключно управлінськими). Так, праця прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника міліції та ін припускає наявність особливих владних повноважень — прав і обов’язків застосовувати владу від імені закону;

5. юрист діє автономно: його робота повністю не збігається з діяльністю установи, відомства, працівником якого він є;

О.Ф. Скакун, Н.І. Овчаренко. Юридична деонтологія: [Підручник]. Под ред. проф. Скакун О.Ф. — Х.: Основа, 1999. — 304 с. 6. юрист покликаний діяти творчо: він знаходиться в постійному пошуку істини, у нього немає стандартів, оскільки він вирішує конкретні справи конкретної особи чи випадку;

7. юрист — служитель закону: у своїй діяльності завжди обмежений рамками закону.

Професіоналізм — це гарне / володіння своєю професією. Властивість професіоналізму відображає специфіку роботи юриста, відмежовує її від правової свідомості, правової культури всіх суб’єктів права (не юрист).

Діяти професійно означає:

1. здійснювати діяльність з правилами, виробленим і закріпленим у встановленому порядку, діяти відповідно з особливим рівнем прийнятих на себе завдань;

2. дотримуватися вимог нормативно-правового, психологічного .. політичного, етичного та естетичного характеру, які пред’являються до процесу діяльності та її результатам; керуватися морально-правовим обов’язком (а не міркуваннями користі чи вигоди) при її виконанні;

3. бути підконтрольним діяльності відповідних державних органів і (або) об’єднанням фахівців, вільним від непрофесійного (у тому числі партійного) втручання;

4. отримувати належну оплату за кваліфіковану працю;

5. гарантувати здійснення роботи — забезпечити безперервність діяльності на належному рівні у відповідності з поставленими завданнями або запитами.

Професія, як правило, включає в себе цілий ряд спеціальностей. Напр., Професія «вчитель» включає фахом — вчитель математики, хімії, біології, історії, основ правознавства та ін Розвиток науки і техніки, зміни в економічній і політичній сферах життя країни викликають появу нових і втрату віджилих професій і спеціальностей. У Державному реєстрі налічуються тисячі професій і спеціальностей, які постійно оновлюються або змінюються.

Спеціальність — це вузька сфера професійно-трудової діяльності з чітко позначеними повноваженнями, що вимагає конкретних правових знань та навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і поведінки (діяльності). У професії юриста є спеціальності слідчого (слідчий карного розшуку, прокуратури, СБУ та ін ), прокурора (помічника прокурора та ін),

адвоката, нотаріуса, судді (суддя арбітражного суду тощо) і [т.д.

Юридичні кадри, фахівці в області юридиче-| ської практики, мають відповідний посади рівень i правової культури і кваліфікацію. ‘

Кваліфікація залежить від рівня спеціальних правових знань, практичних навичок і характеризує ступінь;

складності виконуваного конкретного виду роботи. Для від-‘, слушних спеціальностей важливе значення має професійна придатність: відповідність здібностей, фізичних і психічних властивостей людини, що обрав професію. 1

Юристи, як правило, мають різну підготовленість, неоднакові здібності. Кожен з них переслідує свої особисті інтереси поряд із суспільними. Всі разом вони здійснюють професійну діяльність, яка впливає на якість життя суспільства та його правову культуру, тому вони повинні володіти рядом специфічних якостей.

Якості юриста-професіонала як особистості:

-професійно-ділові: глибоку повагу зако-, нов, працездатність, відповідальність за долю людей, любов до своєї професії, здатність самокритично оцінювати свою діяльність, дисциплінованість і пунктуальність в роботі;

-морально-етичні: твердість моральних засад, високі етичні погляди, совість, принциповість, відповідальність за виконувану справу, здатність брати відповідальність на себе, гуманність, нетерпимість до нарушенітелям законів;

-нтеллектуальние: вміння відрізняти істотне від несуттєвого, головне від не основного, ерудиція, глибина і логічність мислення, незалежність мислення, здоровий глузд, розсудливість, гнучкість мислення. (Вміння розглядати питання з усіх сторін), конструктивність і прогностичний характер мислення, спостережливість, продуктивна пам’ять;

-емоційно-вольові: вміння в складних умовах залишатися терпимим, розважливим, поважних, витриманим, врівноваженим

-організаційні: вміння організувати власну ефективну роботу, а також роботу колег і всього колективу.

Праця юристів у широкому соціальному аспекті є важливим інтеграційним фактором суспільства, через те, що вона здатна усувати в ньому конфлікти. Праця юристів містить соціальний та функціональний аспекти. Функціональний аспект діяльності юристів часто не залежить від конкретно-історичних форм її організації та соціокультурного контексту. Функціональний аспект містить те загальне, що властиве роботі юристів з огляду її змісту, незалежно від того, в якому суспільстві вона здійснюється.

Загалом проблеми професіоналізму та умов його забезпечення розглядаються в межах нової інтегративної науки — акмеології. У широкому розумінні ”професіоналізм” — це ознака досконалої відповідності людини вимогам діяльності, виробництва. Професіоналізм можна трактувати як певну системну організацію свідомості, психіки людини, яка передбачає такі компоненти: властивості людини як цілого (особистості, суб’єкта діяльності), праксис професіонала, гнозис професіонала, інформованість (знання, досвід), психодинаміку, осмислення питань своєї статево-вікової приналежності у зв’язку з вимогами професії.

Під професіоналізмом юриста розуміється як сукупність спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей і відношення до юридичної діяльності, які формуються в процесі професійної соціологізації, а також специфічний вид службової діяльності, спрямований на підтримання порядку в соціумі та захист прав людини.

Носієм професіоналізму юриста в суспільстві є юрист як виконавець певної соціальної ролі. Підвищення його професійної підготовки — є однією із важливих завдань української держави. Професіоналізм юридичної діяльності є складним соціальним явищем і, як атрибут суспільства, передбачає різні аспекти, і загалом залежить від реальних соціокультурних умов.

Професіональний портрет юриста — це своєрідна модель, основу якої становлять державні кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати ті, хто хоче утвердитись як юрист-професіонал. Ці вимоги одночасно є деонтологічними імперативами, відповідність яким є основою професійного успіху.

Професіоналізм юриста передбачає, що юрист, при розв’язанні завдань різного рівня складності, завжди повинен орієнтуватись на право, на віднаходження справедливого рішення. Але стати справжнім професіоналом юрист може стати лише за умови, якщо його особистість високо соціологізована і духовно зріла. Духовність — це вищий рівень культурного розвитку, який характеризує у нашому випадку власне людське в юристі, його здатність керуватись у своїй поведінці цінностями соціального життя. Духовність здатна підвищити ефективність професійної діяльності юриста, виводячи її за межі конкретної юридичної ситуації і досягнення суто юридичного результату: юрист піднімається до осмисленого прагнення досягнення більш повного, суспільно значимого результату і використання лише культурних і цивілізованих способів досягнення.

Юрист-професіонал — ” . це людина, яка глибоко себе поважає, яка високо цінує своє ремесло, і невіддільний від неї спосіб життя. Останній цілком, без залишку, покриває весь життєвий, тривалий шлях людини, не залишаючи місця й часу для різного роду улюблених занять, пристрастей, ”слабкостей”, які б надмірно відволікали від „вічного” ремесла. Звичайно, у житті будь-якої людини, у її суєтному круговороті справ є місце для відпочинку ”душі”, але це не виключає, а, навпаки, переконує нас у думці, що професіонал — це спосіб життя, який включає в себе побут, громадські справи, стиль та уклад життя, почуття власної гідності”.

Особливо важлива роль у формуванні юриста-професіонала надається системі професійної підготовки фахівця, що являє собою двоєдиний процес навчання та виховання. Якщо освіта, головним чином, спрямована на набуття знань і вироблення вмінь застосовувати їх на практиці, тобто забезпечує освіченість (навченість), то виховання передбачає формування особистісних рис та якостей, які характеризують вихованість особи.

Сформованість професійних якостей юриста А. Рикен вбачає у відповідності діяльності особливому рівню завдань, які приймаються на себе; у особливій кваліфікації осіб, які належать до цієї професії; у високій діловій комунікації, яка ґрунтується на науковій освіті; у наявності особливого професійного етносу, в основі якого лежить неекономічна орієнтація на цінності, які властиві усьому суспільству; у непартійній, діловій професійній праці та особливому почутті обов’язку. У 70-ті рр. минулого століття С.С. Алексєєв та В.Ф. Яковлєв розробляли модель юриста як бажаний стан юриста, і включили у запропоновану модель загальні вимоги і показники моделі юриста, а також специфічні вимоги, які належать до різновидів юридичної праці (юридичним спеціальностям): “ висока загальна культура, всебічна духовна та інтелектуальна розвинутість; високий і при цьому “спеціалізований” моральний рівень — підкорення діяльності юриста ряду етичних норм таких, як чесність, почуття поваги до інших, увага до людей тощо; належна загальна юридична культура, розвинуте юридичне мислення; глибокі знання радянського законодавства і практики його застосування; загальноюридичні практичні навички — “уміння” (навички дослідження фактів, віднаходження і трактування нормативних актів, складання юридичних документів, усних виступів по юридичним питанням та ін.); загальнокомунікативні та організаторські якості, навички роботи з людьми, знання психології людей; навички науково-дослідницької роботи; якості громадського діяча, зокрема навички публічних виступів”.

З психологічного огляду, головними умовами становлення професіонала А.К. Маркова вважає такі: “адекватна самооцінка і готовність до диференційованої оцінки свого рівня професіоналізму”, “уявлення людини про професію, критерії оцінки самої професії, професіоналізму в ній, а також критерії оцінки професіонала в себе”. До критеріїв професіоналізму автор “Психології професіоналізму” відносить — прагнення розвивати себе як професіонала; внутрішній локус професійного контролю, тобто пошук причин успіху/неуспіху в самому собі і всередині професії, усвідомлення в повному обсязі рис та ознак професіонала, розвиток професійної свідомості, цілісне бачення себе як професіонала; розвиток себе засобами професії, самокомпенсанція тих якостей, яких не вистачає.

Критеріальна структура професіоналізму юридичної діяльності може ґрунтуватися на доробках російського соціолога В.А. Лапшова. Дослідник вибудовує свою концепцію із якісного змісту категорії “професійна культура особистості”. До основних характеристик професійної культури він відносить: рівень професійного розвитку особистості, розвиток творчого потенціалу особистості. Професіоналізм юридичної діяльності є системним утворенням і визначається наявністю конкретних особистісних якостей юриста та наявністю в нього низки головних структурних елементів: знань, потрібних для юридичної діяльності; професійно значимих прийомів і навичок; відношення до юридичної діяльності, професійні цінності тощо.

Близьким, але не тотожним за змістом до явища професіоналізму юриста, є його кваліфікація. Можна стверджувати, що кваліфікація юриста — це є його професійна діяльність на репродуктивному рівні, тоді як професіоналізм юриста — це властивість його професійної культури. Юридична кваліфікація є спільним для всіх напрямів діяльності: ким би не працювала людина з вищою юридичною освітою (прокурором, слідчим, нотаріусом, суддею, юрисконсультом, адвокатом), головним у її діяльності залишається юридична кваліфікація — вчинення дій, пов’язаних із встановленням тотожності фактів реальної дійсності, з відповідною правовою моделлю. Зважаючи на усю складність сучасного суспільного та правового життя, постійне ускладнення законодавства, юридична кваліфікація підноситься до рівня мистецтва. Кваліфікація юриста може бути визначена як нормативний рівень функціонування, тобто рівень знань та навичок, необхідних кожному, хто займається юридичною діяльністю. Професіоналізм же — це рівень максимального використання службових засобів, а також власних здібностей. Професіоналізм набувається з досвідом, який сприяє створенню запасу різноманітних прийомів рішення завдань, які постають перед ним. Звичайно, що для цього необхідний час, тому професіоналізм поряд із знаннями, уміннями і навичками передбачає досвід роботи в певній галузі на певній посаді. Але наявність досвіду не є головною умовою формування професіоналізму, останній найповніше проявляється в творчому відношенні до виконання службових обов’язків.

Професіоналізм у юридичній сфері полягає у тому, що професія стає способом життя людини, її життєвою потребою. Юрист-професіонал — це людина, яка глибоко себе поважає, яка цінить своє ”ремесло” і невіддільний від нього спосіб життя (побут, громадські справи, стиль та уклад життя).

Юрист-професіонал — є ”розумним”. ”Розумність” професіоналізму є невід’ємним атрибутом усієї людської діяльності, заснованої на явному усвідомленні цілей діяльності, її інтересів та ідей. ”Раціональність” юридичної професійної діяльності полягає у пошукові ефективних засобів розв’язання завдань. Юрист, ставлячись до своєї справи з позицій вимог розуму і логіки, діє суворо розсудливо, перемагає інертність, хаотичність матеріалу. Поряд з тим він здатний передбачати результати своєї діяльності

Доречно вказати на феномен та поняття “рівня професіоналізму”. Не вдаючись в детальний аналіз самого цього поняття, зазначимо, що рівень професіоналізму юриста не можна ототожнювати з рівнем освіти, художньо-естетичним розвитком особистості, професійною зрілістю. Але освітній рівень і рівень кваліфікації являють собою одну зі сторін професіоналізму. Під рівнем професіоналізму юриста розуміється таке соціальне, духовне утворення працівника, яке властиве тільки йому і відрізняє його від інших за рівнем сформованості елементів і за індивідуально-особистісними характеристиками. Основними критеріями рівня професіоналізму юриста слід розуміти відповідність службової діяльності юриста загальноприйнятим та нормативно зумовленим еталонам. Звичайно, рівень професіоналізму є порівняною, а не абсолютною характеристикою.

Спробуємо на прикладі судді описати, що ж саме сподівається сучасне українське суспільство бачити в судді як професіоналі. Кожне суспільство і кожна правова система створюють свій власний образ і тип судді, хоча при високому рівні абстрактності він може бути однаковим. У кожній культурі існує власне розуміння ролі судді-професіонала, яке значною мірою впливає на формування загального образу судді. Зважаючи на те, що праця судді є надзвичайно складною, вона потребує високої кваліфікації, освіченості, незалежності прийняття рішень, “управлінських” функцій під час судових процесів, відповідальності за долю людей, інтенсивності праці. “Професіоналізм судді — це вміння не створювати своїми діями конфлікту, бути терпимим, самообмежувати себе навіть в простих життєвих ситуаціях”.

Сьогодні відсутня теоретична розробка професіограми судді, яка є необхідною характеристикою особистості як основної у виявленні професійної придатності. Професіограма — науково обґрунтовані норми і вимоги професії до видів професійної діяльності та якостям особистості спеціаліста, які дозволяють йому ефективно виконувати вимоги професії, одержувати необхідний для суспільства продукт, і поряд з тим створюють умови для розвитку особистості самого робітника. При розробці професіограми як психологічної моделі юриста можуть бути використані характеристики, які використовуються і для інших видів інтелектуальної праці: суспільне значення праці відповідної професії; галузь використання цього виду праці; склад відповідної професії; особливості професії (політична спрямованість, професійно-етичні вимоги; загальна і професійна підготовка); психологічні особливості діяльності (схильність до професії; загальні та спеціальні здібності; індивідуально-психологічні особливості — темперамент, характер, вольові та комунікативні якості); умови праці і підвищення кваліфікації.

Оскільки належне і суще не можуть співпадати, європейська культура виробила основні стримуючі начала для представників юридичних професій, які створюють не просто бажаний, а допустимий та обов’язковий зразок поведінки юристів. При цьому цей зразок закріплюється у нормативних актах і являє собою сукупність вимог, які пред’являються до юристів, а також їх обов’язки. Йдеться про так звані стандарти професійної діяльності юристів. Кодифіковані стандарти суддівської діяльності є жорсткою системою орієнтирів юриста в процесі узгодження своїх професійних прав та обов’язків із своїм статусом, основними завданнями і принципами діяльності. Розглянемо дію цих стандартів на прикладі діяльності судді.

Стандарти суддівської професії є зразком діяльності суддей, якому має відповідати їх поведінка. Існуючі сьогодні стандарти — це концентроване виявлення суспільних уявлень про місце і роль суддівства в суспільному житті. Очікування, адресовані суддівській діяльності, висвітлено в таких міжнародних актах: Європейська хартія про статус суддів (Страсбург, 1998), яка містить загальні положення про правовий статус суддів. Загальна декларація прав людини у ст. 10 вказує на те, що: ”Кожна людина для визначення її прав і обов’язків і встановлення обґрунтованості пред’явленого їй кримінального обвинувачення має право на основі повної рівності на те, щоб її справа була розглянута гласно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом”. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод гласить: “Кожний має право при визначенні його цивільних прав і обов’язків чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону”.

Стандарти суддівської діяльності та поведінки поділяються за такими критеріями: відповідно до джерел їх закріплення та залежно від сфери регулювання. Стосовно закріплення стандартів суддівської діяльності, то можна вирізнити: а) міжнародні документи (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод; Основні принципи незалежності судових органів; Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів між державами-членами щодо незалежності, дієвості та ролі суддів; Європейська хартія про статус суддів та ін.; б) в українському законодавстві — у Конституції України; у процесуальному законодавстві; у Кодексі професійної етики судді; у законах України ”Про судоустрій України”, ”Про статус суддів” та ін.

Стандарти суддівської діяльності та поведінки щодо сфер регулювання — це такі стандарти, які стосуються професійної діяльності, а також ті, які регулюють позаслужбову діяльність і поведінку (встановлюють належні для суддівської діяльності моральні та естетичні вимоги). Йдеться про загальні стандарти, які передбачають необхідні для заняття суддівською діяльністю моральні чесноти (чесність, неупередженість, порядність тощо). Стандарти, які регулюють службову діяльність, відбивають вимогу здійснювати судочинство в межах і порядку, які визначені процесуальними законодавством. Третю групу стандартів суддівської діяльності становлять вимоги стосовно позаслужбової поведінки. Зокрема, у п. 4.2. Європейської хартії про статус суддів зазначається, що судді можуть займатися різними видами діяльності, крім основної, але ці свободи повинні бути обмежені тією мірою, в якій ці зовнішні види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності суддів. Хоча, звичайно, розмежування суддівських стандартів за сферами регулювання має умовний характер, оскільки в деяких європейських країнах, зокрема у ФРН немає спеціального кодифікованого зводу деонтологічних правил. Вимоги належної поведінки суддів містяться в узагальненому вигляді в Законі про суддів і частково у нормах, які регулюють правове положення державних службовців; у Франції працюють норми, зафіксовані в чотирьох положеннях Статуту Магістратури.

Але і сьогодні залишаються актуальними слова О. Коні про те, що якими б хорошими не були правила діяльності і поведінки, вони можуть втратити своє значення в недосвічених, грубих чи несумлінних руках.

Професіоналізм як досконале оволодіння професією перекликається із майстерністю — креативним показником оволодіння професією. Майстерність кожного юриста унікальна і неповторна, як сама особистість юриста. Майстрам властивий свій власний стиль реалізації професійних здібностей і стиль розв’язання поставлених завдань (способи, прийоми дій в певній ситуації), який визначається його індивідуально-психологічними особливостями (характер, темперамент) і здібностями пізнавальної та емоційної сфер, а також досвідом та рівнем засвоєння правоохоронної діяльності. Майстер як професіонал — це людина, яка вирізняється або певними спеціальними якостями, або універсалізмом, широким орієнтуванням у професійній сфері, або тим і іншим. Він має власний індивідуально визначений стиль діяльності і підстави вважати себе в чомусь незамінним (у будь-якому разі — унікальним) працівником.

Источники: http://5rik.ru/best/best-194360.php, http://pravolib.pp.ua/ist-20—idz-ax275—nf-27.html, http://studopedia.su/12_11834_professiya-spetsialnist-ta-kvalifikatsiya-yurista.html

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *